Понад десять років потому, коли серед живих не було вже ні самого Чіріако, ні його підопічного, брат замовника Асдрубале Маттеї замовив художнику Джованні ді Аттіліо копію твору, пообіцявши за неї винагороду у 12 скудо. Копія та оригінал перебували у колекціях родини Маттеї щонайменше до 1729 року, поки їхні дороги не розійшлися.
У 1802 році лорду Вільяму Гамільтону Нісбету було видано дозвіл на вивезення з Рима полотна «Взяття Христа під варту», яке приписували Ґерріту ван Гонтгорсту. У Шотландії твір тихо «пролежав» майже 120 років, поки зрештою не опинився в руках дублінських єзуїтів. Протягом ХІХ століття на бурхливому паризькому ринку мистецтва кілька разів з’являвся «Поцілунок Юди», названий оригіналом Караваджо. У 1868 році власником такого твору став дипломат і колекціонер українського походження Олександр Базилевський. У 1899 році ця картина потрапила до колекції новоствореного Одеського міського художнього музею як твір Караваджо.
А як щодо Дубліна? У 1990 році реставратор Серджіо Бенедетті помітив картину, що висіла в рефекторії єзуїтів, і висунув гіпотезу про авторство Караваджо. Того ж року мистецтвознавиці Франческа Каппеллетті та Лаура Теста Маттеї знайшли в сімейних архівах та опублікували дані рахунків за 1603 рік. У 1993 році дублінський твір офіційно презентували як можливий оригінал.
Наразі у світі відомо щонайменше дванадцять копій «Взяття Христа під варту». Не вщухають і дискусії науковців щодо того, скільки в кожній із них є справжнього Караваджо. Одна з найпопулярніших версій — вважати картину, що знаходиться в Одесі, найпершою копією, виконаною ді Аттіліо. Не на всі питання вдасться відповісти і цього разу, але виставка відкриває рідкісну можливість бачити, як «пишеться» історія мистецтва.
